Лизопрес инструкция по применению при каком давлении

Инструкция

Для медицинского использования лекарственного средства

Lizopres 10 20 Lizopres

Место хранения:

активные ингредиенты, лизиноприл (как дигидрат лизиноприла) и гидрохлоротиазид;

1 таблетка содержит 10 мг или 20 мг лизиноприла (как дигидрат лизиноприла) и
12,5 мг гидрохлоротиазид;

Вспомогательные вещества: маннит (E 421), дигидрат водорода кальция фосфат, кукурузный крахмал, стеарат магния.

Лекарственная форма.

Таблетки

Основные физические и химические свойства: таблетки плановые формы с скошенным, белым или почти белым.

Фармакотерапевтическая группа.

Ингибиторы ангиотензинского трансформирующего фермента (IAPF) и диуретики.

Код ATC S09V A03.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Лизиноприл ─ ингибиторы ингибиторов ангиотензина-конвертации (ACE) снижает уровни концентрации ангиотензина II, альдостерона, имеющих свойства вазоконстрикторов. Это предотвращает деградацию брадикинина и увеличивает концентрацию эндогенных простагландинов с активностью вазодилатора. Сдавить тканевую ренин-анхиотензивную систему сердца, при длительном использовании предотвращает гипертрофию и расширение левого желудочка. В результате постепенно уменьшающейся кровяное давление, полное периферическое сосудистое сопротивление, устойчивость к сердцу, давление в легочной циркуляции и сопротивления легочной сосудистым сосудистым, повышенным допуском сердечной кислоты, повышенная устойчивость.

Гидрохлоротиазид — бензотьяадиадиазиновоооооборочное количество мочегонное средство, уменьшает реабсорбцию натрия и хлора (в меньшей степени — калий и бикарбонат) в проксимальных канальцах почек и экскреции магния, кальция и мочевой кислоты. Улучшает концентрационную способность почек. Ингибирует способность сосудистой стены вступает в силу вазоконстрикторных медиаторов из-за более низкой концентрации ионов натрия в цитоплазме судов миоцитов. Антыфер-Тенживна, вызванная расширением артериол. Увеличение (вторая) концентрация плазмы Renin.

Антигипертензивный эффект лизиноприла развивается за 1 час, достигает максимума через 6-7 часов и длится до 24 часов. Мочетическое действие гидрохлоротиазида происходит в течение 1-2 часов, достигает максимума через 4 часа и длится 6-12 часов.

Сочетание лизиноприла и гидрохлоротиазида приводит к увеличению эффекта антыхитера-Тенживного и предотвращает использование метаболических расстройств гидрохлоротиазидов (гипокалиемия, углеводный и липидный метаболизм).

Фармакокинетика.

Лизиноприл: После всасывания около 25% (6-60%) дозы независимо от еды. Слабо связан с плазменными белками (6-10%). Не битрансформированы и выводится почками в неизменном состоянии. Период полураспада лизиноприла
12 часов. Слегка проникает в барьер из кровяных мозгов без совокупных в тканях, но выражается в плаценту и в грудном молоке. Максимальная концентрация в плазме полурочешета и продолжительности действия лизиноприла значительно увеличилась с уменьшением почечной гламурульной скорости фильтрации менее 30 мл / мин, что требует коррекционный режим дозирования препарата. У пожилых пациентов, концентрация и площадь плазмы под кривой «концентрация — время» увеличена в 2 раза, что также требует коррекционный дозирующий режим препарата.

Гидрохлоротиазид: хорошо поглощается (60-80%) пищеварительного тракта. В крови 60% связаны с белками. Когда принимается на пустой желудок полураспада на 1-2,5 часа. Выводится почками в неизменных (> 95%), в основном в моче (60-80%). Гематоплатентарный проникает в барьер и в грудное молоко.

Клинические характеристики.

Индикация. Лечение пациентов с артериальной гипертензией света или умеренной тяжести, которая имеет стабильный курс на фоне терапии отдельными препаратами в тех же дозировках.

Противопоказания . Гиперчувствительность к ингибиторам ACE, диуретики бензотьядиазвиновой числа сульфонамидов и других производных; ангиодиома (наследственный илидиопатический); История ангиоэди, связанная с использованием ингибиторов ACE; Порфирия, анурия, двусторонняя почечная артерия стеноз или стеноз почечной артерии или состояние стеноза почек односнабное состояние после трансплантации почек, тяжелой почечной или печеночной недостаточности, гемодинамически значимый стеноз аорты или митральных клапанов или гипертрофическая кардиомиопатия; обострение подагры, гиперурикемии; кардиогенный шок; условие с нестабильной гемодинамикой после острого инфаркта миокарда; Использование у пациентов, которые находятся на гемодиализе с использованием высокопроточных мембран (например, 69); Уровень креатинина в сыворотке> 220 ммоль / л; тяжелый диабет; Первичный гипердостеронизм, гипокалиемия, гипонатриемия, гиповолемия, гиперкальциемия; Беременность или Период грудного вскармливания; Детский возраст.

Взаимодействие с другими лекарствами и другими типами взаимодействия.

После первой дозы Lizopres может развиться симптоматическая гипотензия; Разработка этого состояния более вероятно у пациентов с низким объемом жидкости и / или соли в предыдущей терапии с диуретиками. Дуууретическая терапия должна быть прекращена до терапии лизопризами (см. Раздел «Особенности применения»).

У некоторых пациентов назначение НПВП может снизить мочегонные, натритеренные и антигипертензивные эффекты диуретики.

Сообщили о повышенном уровне калия в сыворотке, вызванный ингибиторами NSAID и ACE, что может вызвать почечную недостаточность.

Можно уменьшить глюкозотолераннтности, которые могут быть необходимы для изменения дозировки антидиабетического препарата.

Может возникнуть необходимость в коррекции дозы урисосурических агентов, поскольку гидрохлоротиазид может увеличить уровень мочевой кислоты в сыворотке. Возможно, есть необходимость увеличить дозу пробанецида или сульфинпиразона. При одновременном использовании тиазидов можно увеличить частоту реакций гиперчувствительности на аллопуринол.

Мы рекомендуем периодический мониторинг уровней калия в области осмотра сыворотки и ЭКГ, если гидрохлоротиазид предпринимает наркотиками, эффекты которых влияют на изменения уровня калия в сыворотке крови и эти препараты, вызывающие полиморфную тахикардию пируэтного типа (желудочковую тахикардию), включая некоторые Антиаритмики означает:

• класс Ia антиаритмики (например, хинидин, гидрохинидин, дамзопирамид);

• антиаритмический класс III (например, амиодарон, соталол, дофетилид, ибутилид);

• Некоторые антипсихотики (например, тиоридазин, хлорпромазин, левомемомазин, трифторуразын, цимемазын, сульпирид, султон, амисульпиры, тиаприд, пимозид, галоперидол, каперидол);

• Другие лекарства (например, беридил, CISAPRIDE, DYFEMANIL, внутривенный эритромицин, галофанрина, мизоластин, пентамидин, терфенадин, Vincamine для внуришенного администрации).

Особенности приложения.

СИЛЬНЫЕ артерии и г ипотенция и нарушения водно-электролитического баланса.

Как предпосылка для любой другой антигипертензивной терапии, некоторые пациенты могут развивать гипотензию.

У пациентов с гипертонии гипертоническое состояние, вероятно, будет развиваться, если существует недостаток жидкости, такой как терапия с диуретиками, диета с ограничением соли, диализ, диарея или рвота, или если у пациента имеет тяжелую зависимующую гипертонию (см. Раздел «Взаимодействие» С другими лекарственными средствами и другими формами взаимодействия «и« побочные реакции »). Симптоматическая гипотензия наблюдается также у пациентов с сердечной недостаточностью или без почечной недостаточности.

Это состояние, скорее всего, развивается у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью в результате высоких доз диуретики петли, гипонатриемии или функциональной почечной недостаточности.

Пациенты, подверженные риску симптоматической гипотензии в начале терапии, и во время регулировки дозы должны находиться под близким наблюдением.

У этих пациентов через регулярные промежутки времени должны быть электролиты сыворотки.

Особое внимание следует уделять обращению лечения пациентов с ишемической болезнью сердца или церебоваскулярными, поскольку чрезмерное снижение артериального давления может привести к сердечному приступу или инсульту.

С развитием гипотензии пациент следует надеть на спину и, при необходимости, начать внутривенную инфузию физиологического раствора. Переходный гипотензивный ответ не является противопоказанием для продолжения терапии. После восстановления эффективного объема крови и обработка кровяного давления могут восстановить снижение дозы или использовать один из препаратов в одиночку.

Пациенты должны находиться при подходящем медицинском надзоре по своевременному выявлению клинических признаков жидкостного и электролита баланса (например, гиповолемии, гипонатриемии, гипоослымического алкалоза, гипомагнемии или гипокалиемии), которые могут развиваться в случае одновременной диареи или рвоты. В теплый сезон у пациентов с отеком может быть гипонатриемия из-за разбавления крови. По возможности, гиповолемия должна устранить и / или уменьшить количество интерстициальной жидкости перед лечением лизиноприла и тщательно следить за воздействием начальной дозы на артериальное давление. В случае острого инфаркта миокарда лизиноприл запрещается использовать, если лечение вазодилатационные препараты могут ухудшить гемодинамическое состояние пациента (например, если систолическое артериальное давление 100 мм рт. Ст. Искусство или меньше) или в случае кардиогенного шока.

Аортатический стеноз и митральный клапан / гипертрофическая кардиомиопатия.

Як і при терапії іншими інгібіторами АПФ, лізиноприл слід з обережністю застосовувати пацієнтам з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка. Якщо обструкція є гемодинамічно значущою, то прийом препарату Лізопрес протипоказаний (див. розділ «Протипоказання»).

Порушення функції нирок.

Тіазиди не підходять для застосування пацієнтам з нирковою недостатністю, вони неефективні при кліренсі креатиніну 30 мл/хв або нижче (тобто тяжка ниркова недостатність).

Препарат Лізопрес не можна призначати пацієнтам з легкою або помірно вираженою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну від > 30 мл/хв до < 80 мл/хв), поки шляхом титрування окремих компонентів не буде встановлено, що пацієнту необхідні саме такі дози, як у комбінованій таблетці.

При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу слід підбирати залежно від показників кліренсу креатиніну (див. розділ «Спосіб застосування та дози») та від клінічної реакції на лікування. Для таких пацієнтів рекомендований постійний моніторинг концентрації калію та креатиніну в крові. У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає після початку терапії інгібіторами АПФ, може спричинити порушення функції нирок. Повідомлялося про гостру ниркову недостатність, яка в таких випадках, як правило, оборотна.

У деяких пацієнтів з однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, які отримували терапію інгібіторами АПФ, спостерігалося збільшення концентрації сечовини крові і креатиніну сироватки, зазвичай оборотне після припинення терапії. Імовірність розвитку даного стану вища у пацієнтів з нирковою недостатністю. Якщо також має місце реноваскулярна гіпертензія, існує підвищений ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Для таких пацієнтів лікування слід розпочинати з низьких доз під ретельним медичним контролем, потрібне обережне титрування дози. Оскільки лікування діуретиками може сприяти розвитку вищеописаних ситуацій, протягом перших кількох тижнів терапії препаратом Лізопрес слід контролювати функцію нирок.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які не мають в анамнезі захворювань нирок, при одночасному застосуванні лізиноприлу і діуретика розвивалося, як правило, слабке транзиторне збільшення концентрації сечовини крові та креатиніну сироватки крові. Якщо таке відбувається на тлі терапії препаратом Лізопрес, слід припинити прийом комбінованого препарату. Поновлення терапії можливе у зниженому дозуванні або один із компонентів препарату можна використовувати окремо.

Стан після пересадки нирки.

Оскільки даних про застосування лізиноприлу у пацієнтів після пересадки нирки немає, застосування препарату Лізопрес даній групі пацієнтів не рекомендується.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі.

Застосування препарату Лізопрес не показано пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі з приводу ниркової недостатності.

Анафілактичні реакції у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі.

Повідомлялося про високий ризик розвитку анафілактичних реакцій у пацієнтів, яким проводиться гемодіаліз через мембрани з високою гідравлічною проникністю (наприклад, AN 69) з одночасною терапією інгібіторами АПФ. У таких пацієнтів слід розглянути використання іншого типу діалізної мембрани або призначення іншої групи гіпотензивних препаратів.

Захворювання печінки, печінкова недостатність.

Дуже рідко прийом інгібіторів АПФ асоціюється з синдромом, що починається з холестатичної жовтяниці і прогресує до фульмінантного некрозу і (іноді) до летального наслідку. Механізм цього синдрому неясний. Пацієнти, у яких на тлі прийому препарату Лізопрес розвинулася жовтяниця або спостерігається виражене підвищення печінкових ферментів, повинні припинити прийом препарату Лізопрес та перебувати під відповідним медичним наглядом.

Tіазиди, у тому числі гідрохлоротіазид, слід з обережністю застосовувати пацієнтам з порушеною функцією печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки препарат може спричинити внутрішньопечінковий холестаз, а навіть мінімальні зміни водно-сольового балансу здатні спровокувати розвиток печінкової коми (див. розділ «Протипоказання»).

Хірургічні втручання/анестезія.

У пацієнтів під час проведення великого хірургічного втручання або під час анестезії препаратами, що спричиняють артеріальну гіпотензію, лізиноприл може додатково блокувати утворення ангіотензину II при компенсаторному вивільненні реніну. Якщо розвиток артеріальної гіпотензії вважається наслідком цього механізму, її можна усунути шляхом введення великої кількості рідини.

Метаболічні та ендокринні ефекти.

Відомо, що одночасне призначення інгібіторів АПФ та протидіабетичних препаратів (інсулін, пероральні гіпоглікемічні препарати) може спричинити підвищення концентрації глюкози крові, що знижує ризик розвитку гіпоглікемії. Цей феномен з більшою імовірністю розвивається протягом перших тижнів комбінованої терапії та у пацієнтів з нирковою недостатністю (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Терапія тіазидами може знижувати толерантність до глюкози. Може знадобитися корекція дози протидіабетичних препаратів, включаючи інсулін. Тіазиди можуть зменшувати виділення кальцію з сечею і можуть спричинити стрибкоподібне і незначне підвищення вмісту кальцію в сироватці крові. Виражена гіперкаліємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Слід припинити прийом тіазидних діуретиків до проведення тестів за оцінкою функції паратиреоїдних залоз. Збільшення концентрації холестерину і тригліцеридів може бути пов’язано з терапією тіазидними діуретиками.

Терапія тіазидами може прискорити появу гіперурикемії і/або подагри у деяких пацієнтів. Однак лізиноприл може підвищувати рівень сечової кислоти в сечі і тим самим послаблювати гіперурикемічний ефект гідрохлоротіазиду.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк.

Повідомлялося про поодинокі випадки розвитку ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових зв’язок та/або гортані у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл. Дані явища можуть розвинутися на будь-якому етапі лікування. У цьому випадку слід негайно відмінити лізиноприл і встановити відповідний нагляд, щоб переконатися у повному зникненні симптомів до виписки пацієнта. Навіть у випадках, коли має місце тільки набряк язика без розвитку порушення дихання, може знадобитися тривалий нагляд за пацієнтом, оскільки терапії антигістамінними і кортикостероїдними препаратами може бути недостатньо.

Дуже рідко повідомлялося про летальні випадки ангіоневротичного набряку внаслідок набряку гортані або набряку язика. У випадках, коли розвивається набряк язика, голосової щілини або гортані, що з великою імовірністю може спричинити обструкцію дихальних шляхів, слід негайно розпочинати відповідну невідкладну терапію. Вона може включати призначення адреналіну та/або підтримку прохідності дихальних шляхів пацієнта. Пацієнт повинен перебувати під пильним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптомів. Ангіоневротичний набряк також може вражати кишечник і проявлятися гострим болем у животі, нудотою, блюванням і діареєю.

Пацієнти, у яких в анамнезі мав місце ангіоневротичний набряк, не пов’язаний з прийомом інгібіторів АПФ, можуть знаходитися у групі підвищеного ризику розвитку ангіоневротичного набряку на тлі терапії інгібіторами АПФ (див. розділ «Протипоказання»).

У пацієнтів, які отримують терапію тіазидами, реакція гіперчутливості може розвинутись незалежно від наявності або відсутності в анамнезі алергії або бронхіальної астми. Повідомлялося про загострення або активацію системного червоного вовчака на тлі застосування тіазидів.

Раса.

Частота розвитку ангіневротичного набряку на тлі застосування інгібіторів АПФ вища у чорношкірих пацієнтів порівняно з пацієнтами інших рас. Як і у випадку з іншими інгібіторами АПФ, лізиноприл може менш ефективно знижувати артеріальний тиск у чорношкірих пацієнтів порівняно з пацієнтами інших рас, що, можливо, є наслідком більшої частоти низькоренінової гіпертензії у цих пацієнтів.

Анафілактичні реакції у зв’язку з аферезом ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ).

У рідкісних випадках у пацієнтів, які отримують терапію інгібіторами АПФ, розвивалися загрозливі для життя анафілактичні реакції під час аферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ) сульфатом декстрану. Цих симптомів можна уникнути шляхом тимчасового припинення терапії інгібіторами АПФ перед кожним аферезом.

Десенсибілізація.

У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії (наприклад, отрутою перетинчастокрилих комах), розвивається безперервна анафілактична реакція. У цих же пацієнтів такої реакції вдавалося уникнути, тимчасово відмовившись від інгібіторів АПФ, але вона з’являлася знову при випадковому повторному призначенні препарату.

Гіперкаліємія.

У деяких пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл, спостерігалося підвищення вмісту калію в сироватці крові. Група ризику з розвитку гіперкаліємії включала пацієнтів, які страждають нирковою недостатністю, цукровим діабетом і тих, хто використовує одночасно калійзберігаючі діуретики, харчові добавки з калієм чи замінники солі, які містять калій, та тих пацієнтів, які приймають інші лікарські засоби, здатні викликати підвищення калію в сироватці крові (наприклад, гепарин). Якщо одночасний прийом вищезазначених засобів важається необхідним, рекомендується регулярний контроль калію в сироватці крові.

Нейтропенія/агаранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія.

Повідомлялося про розвиток нейтропенії, агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які отримували терапію інгібіторами АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок без інших ускладнюючих чинників нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія та агранулоцитоз минають при припиненні прийому інгібіторів АПФ.

У пацієнтів з колагенозом судин, які отримують терапію імунодепресантами, лікування алопуринолом або прокаїнамідом, або які мають поєднання цих ускладнюючих факторів, особливо на тлі вже існуючого порушення функції нирок, лізиноприл слід застосовувати з надзвичайною обережністю. У деяких із таких пацієнтів розвивалися серйозні інфекції, які в кількох випадках не відповідали на інтенсивну антибактеріальну терапію. При призначенні таким пацієнтам лізиноприлу слід регулярно контролювати кількість лейкоцитів, а пацієнту слід порекомендувати повідомляти про ознаки інфекцій.

Кашель.

Повідомлялося про розвиток кашлю у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ. Що характерно, кашель непродуктивний, постійний і припиняється після відміни терапії. Те, що інгібітори АПФ спричиняють кашель, слід враховувати при проведенні диференціального діагнозу кашлю.

Препарати літію.

Слід уникати поєднання прийому інгібіторів АПФ та препаратів літію (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Вагітність.

Не слід розпочинати прийом інгібіторів АПФ у період вагітності. Доки продовження терапії інгібіторами АПФ вважається необхідним, пацієнтки, які планують вагітність, повинні бути переведені на альтернативну антигіпертензивну терапію, що включає препарати, які мають встановлений профіль безпеки для застосування у період вагітності. Якщо вагітність настала, лікування інгібіторами АПФ має бути негайно припинене і, якщо це можливо, повинна бути розпочата альтернативна терапія (див. розділи «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Реакції фотосенсибілізації.

Під час лікування тіазидними діуретиками повідомлялося про випадки реакцій фотосенсибілізації. Якщо під час лікування виникають реакції фотосенсибілізації, то рекомендовано відмінити препарат. Якщо лікар вважає, що потрібно повторно призначити препарат, рекомендовано захистити ділянки тіла, які піддаються впливу сонячних променів або штучного УФ-опромінення.

Лабораторні показники.

Препарат може впливати на результати наступних лабораторних аналізів: гідрохлоротіазид може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові (лікування гідрохлоротіазидом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз) та підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Препарат протипоказаний у період вагітності. Пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на антигіпертензивну терапію лікарськими засобами, у яких профіль безпеки для вагітних жінок є добре вивченим. При виникненні вагітності прийом інгібіторів АПФ слід припинити негайно і у разі необхідності призначити іншу антигіпертензивну терапію.

При прийомі інгібіторів АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності встановлено прояви фетотоксичної дії (порушення функції нирок, олігогідрамніон, затримка закостеніння кісток черепа) у плода і неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіпокаліємія) у дитини. У випадку прийому інгібіторів АПФ у ІІ та ІІІ три-местрах вагітності рекомендується УЗД нирок та кісток черепа плода, надалі необхідно ретельно спостерігати за новонародженими з метою виявлення артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та олігурії.

При необхідності застосування препарату годування груддю слід припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. У період лікування слід утримуватися від керування автотранспортом і виконання потенційно небезпечних видів діяльності, які вимагають концентрації уваги і підвищеної швидкості психомоторних реакцій, оскільки можливе запаморочення, особливо на початку терапії.

Ризик цього збільшується, якщо прийом препарату поєднується з прийомом алкоголю.

Спосіб застосування та дози.

Артеріальна гіпертензія .

Дорослі.

Застосування комбінованого препарату з фіксованою дозою не підходить для початку терапії. Комбінований препарат з фіксованою дозою може замінити комбінацію 10 мг або 20 мг лізиноприлу та 12,5 мг гідрохлоротіазиду у пацієнтів, чий стан було стабілізовано на тлі терапії окремими активними речовинами у тих же дозуваннях, призначуваних у вигляді окремих препаратів. Звичайна доза – 1 таблетка 1 раз на добу. Як і будь-які інші медичні препарати, які приймають 1 раз на добу, Лізопрес слід приймати приблизно в один і той же час кожен день.

Якщо не вдається досягти бажаного терапевтичного ефекту протягом 2-4 тижнів лікування, дозу можна збільшити до 2 таблеток 1 раз на добу.

Попередня терапія діуретиками.

Після прийому першої дози препарату Лізопрес може розвинутися симптоматична гіпотензія; розвиток даного стану більш імовірний у пацієнтів з виснаженням запасу рідини і/або солі у результаті попередньої терапії діуретиками. Терапію діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку терапії препаратом Лізопрес. Якщо це неможливо, слід розпочинати лікування окремими компонентами у низькій дозі (лізиноприл у дозі 5 мг).

Препарат Лізопрес не можна застосовувати у якості початкової терапії пацієнтам з нирковою недостатністю.

Пацієнтам зі слабкою або помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну > 30 і

< 80 мл/хв) препарат Лізопрес можна застосовувати тільки після титрування дози окремих компонентів.

У даному випадку рекомендована доза лізиноприлу, що призначається у вигляді окремого препарату, становить 5-10 мг.

Відомо, що ефективність і переносимість лізиноприлу та гідрохлоротіазиду при їх одночасному призначенні були однакові як у пацієнтів літнього віку, так і у молодших пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

У діапазоні дозувань від 20 мг до 80 мг ефективність лізиноприлу була однаковою у пацієнтів літнього віку (від 65 років) і молодших пацієнтів з артеріальною гіпертензією. У пацієнтів літнього віку з артеріальною гіпертензією монотерапія лізиноприлом була так само ефективна щодо зниження діастолічного артеріального тиску, як і монотерапія гідрохлоротіазидом або атенололом. Якщо у пацієнта літнього віку спостерігається зниження функції нирок, слід скорегувати початкову дозу лізиноприлу (див. «Пацієнти з нирковою недостатністю»).

Діти . Препарат протипоказаний дітям до 18 років.

Передозування .

Лізиноприл.

Симптоми. Найвірогіднішими симптомами передозування будуть артеріальна гіпотензія, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, циркуляторний шок, гіпервентиляція, тахікардія, прискорене серцебиття, брадикардія, запаморочення, неспокій і кашель.

Гідрохлоротіазид.

Найчастіше спостерігаються ознаки і симптоми, спричинені елімінацією електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) і дегідратацією внаслідок надмірного вживання діуретиків: судоми; парез; ниркова недостатність; пригнічення свідомості, включаючи кому.

Симптоми. Тахікардія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м’язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості, нудота, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність). При одночасному призначенні серцевих глікозидів гіпокаліємія може посилити серцеву аритмію.

Лікування. Лікування симптоматичне і підтримуюче. Терапія препаратом повинна бути припинена і за пацієнтом повинен бути встановлений ретельний нагляд. Терапевтичні заходи залежать від характеру і тяжкості симптомів. Слід вжити заходів для запобігання всмоктування препарату і використовувати методи прискорення елімінації.

У випадку розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії пацієнта слід помістити у положення лежачи на спині з піднятими нижніми кінцівками і швидко розпочати внутрішньовенну інфузію фізіологічного розчину. Можна розглянути можливість лікування ангіотензином II (якщо це доступно). Як і всі інгібітори АПФ, лізиноприл може бути видалений із загального кровотоку шляхом гемодіалізу. Слід уникати застосування поліакрил-нітрилової діалізної мембрани з високою гідравлічною проникністю. Слід контролювати електроліти та креатинін сироватки крові. Для лікування резистентної брадикардії показана установка кардіостимулятора. Слід проводити частий моніторинг основних показників життєдіяльності, електролітів сироватки і креатиніну сироватки крові.

Якщо у результаті даних заходів не було досягнуто бажаного результату, необхідне внутрішньовенне введення катехоламіну. Брадикардія також може бути зменшена шляхом прийому атропіну.

Побічні реакції.

Побічні ефекти, зумовлені лізиноприлом та іншими інгібіторами АПФ.

З боку крові та лімфатичної системи: лімфаденопатія, анемія, агранулоцитоз, пригнічення діяльності кісткового мозку, гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, нейтропенія, аутоімунні захворювання.

З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, тахікардія, артеріальна гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію), порушення мозкового кровообігу, феномен Рейно, порушення рівноваги, інфаркт міокарда або інсульт, можливо, внаслідок вираженої артеріальної гіпотензії у пацієнтів групи високого ризику.

З боку психіки: зміни настрою, порушення сну, сплутаність свідомості, дезорієнтація.

З боку нервової системи: запаморочення, порушення рівноваги, парестезії, головний біль, порушення смаку, порушення нюху.

З боку органів слуху і рівноваги: вертиго.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння: кашель*, бронхоспазм, задишка, риніт, синусит, алергічний альвеоліт, еозинофільна пневмонія, інфекції верхніх дихальних шляхів.

З боку шлунково-кишкового тракту: діарея, блювання, нудота, сухість у роті, глосит, панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечнику, абдомінальний біль, порушення травлення, зменшення апетиту, запор.

З боку гепатобіліарної системи: гепатит, гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця, печінкова недостатність**.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: висип, гіперчутливість, ангіоневротичний набряк***, симптомокомплекс****, алопеція, кропив’янка, свербіж, псоріаз, посилене потовиділення, відчуття жару, гіперемія шкіри, тяжкі шкірні порушення (пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, псевдолімфома шкіри).

З боку метаболізму та харчування: гіпоглікемія.

З боку кістково-м’язової системи і сполучної тканини: м’язові спазми, м’язова слабкість.

З боку ендокринної системи: неадекватна секреція антидіуретичного гормону.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: олігурія/анурія, дисфункція нирок, гостра ниркова недостатність, протеїнурія.

Ускладнення загального характеру: підвищена втомлюваність, астенія, дискомфорт у грудях.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: імпотенція, гінекомастія.

Лабораторні показники*****: підвищення активності печінкових ферментів, підвищення концентрації креатиніну сироватки крові, підвищення сечовини крові, зниження вмісту гемоглобіну, зниження гематокриту, підвищення білірубіну сироватки крові.

*Кашель, спричинений терапією інгібіторами АПФ, характеризується як постійний, непродуктивний, зникає при відміні препарату. Це слід брати до уваги при проведенні диференціальної діагностики кашлю.

**Мали місце дуже рідко повідомлення про пацієнтів, у яких небажаний розвиток гепатиту призводив до печінкової недостатності. Пацієнти, у яких на тлі терапії розвинулися жовтяниця або значне збільшення активності печінкових ферментів, повинні припинити прийом препарату і пройти незалежне медичне обстеження.

***Повідомлялося про поодинокі випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані (див. розділ «Особливості застосування»). ****Повідомлялося про розвиток симптомокомплексу, який може включати один або більше з таких симптомів: пропасниця, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивні антинуклеарні антитіла (АНА), підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія і лейкоцитоз, висип, фотосенсибілізація та інші дерматологічні прояви.

*****Спостерігалося незначне підвищення концентрації креатиніну та сечовини сироватки крові. Ці явища зазвичай оборотні при припиненні прийому препарату. Повідомлялося про незначне зниження значень гемоглобіну і гематокриту. Повідомлялося про пригнічення кісткового мозку, що проявляється анемією та/або тромбоцитопенією. Спостерігалися гіпер- або гіпокаліємія та гіпонатріємія. Повідомлялося про поодинокі випадки підвищення активності печінкових ферментів і/або вмісту білірубіну сироватки крові, але зв’язок з прийомом препарату, що містить лізиноприл та гідрохлоротіазид, не був встановлений.

Повідомлялося про окремі випадки розвитку синкопе і болю в грудях, але зв’язок з прийомом препарату, що містить лізиноприл та гідрохлоротіазид, встановити не вдалося. Є повідомлення про розвиток нейропатії на тлі прийому інгібіторів АПФ.

Побічні ефекти, зумовлені гідрохлоротіазидом.

Інфекції та інвазії: сіалоденіт.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи анафілактичну реакцію, шок.

З боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функцій кісткового мозку.

З боку метаболізму та харчування: анорексія; гіперглікемія; глюкозурія; гіперурикемія, що може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання; порушення балансу електролітів, включаючи гіпонатріємію та гіпокаліємію; гіпомагніємія; гіперкальціємія; підвищення рівня ліпідів крові; подагра; зниження глюкозотолерантності, що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету; гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому.

Психічні порушення: неспокій, депресія, зміни настрою, порушення сну, сплутаність свідомості, дезорієнтація, сонливість, нервозність.

З боку органів зору: ксантопсія, тимчасові порушення зору.

З боку органів слуху і рівноваги: вертиго.

З боку серцево-судинної системи: аритмія, ортостатична артеріальна гіпотензія.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння: респіраторний дистрес-синдром, включаючи пневмоніт і набряк легенів.

З боку шлунково-кишкового тракту: подразнення слизової оболонки шлунка, запор, сухість у роті, відчуття спраги, нудота, блювання.

З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця (жовтяниця, зумовлена внутрішньопечінковим холестазом), панкреатит, холецистит.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: васкуліт, некротизуючий ангіїт, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, реакції фоточутливості, висип, екзема, шкірні вовчакоподібні реакції, реактивація шкірних проявів системного червоного вовчака, кропив’янка, пурпура.

З боку кістково-м’язової системи і сполучної тканини: м’язові спазми та біль.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: ниркова недостатність, дисфункція нирок та інтерстиціальний нефрит.

З боку статевих органів: статеві розлади.

Ускладнення загального характеру: виснаження.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.
Зберігати в недоступному для дітей місці!

Упаковка. По 10 таблеток в блістері, по 3 або 5 блістерів у пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ПАТ «Луганський хіміко-фармацевтичний завод».

Місцезнаходження виробника та його адреса м і сця провадження д іяльності. Україна, 91019, м. Луганськ, вул. Кірова, 17.

Лизипрекс — инструкция по применению

Синонимы, аналоги

Статьи

Регистрационный номер

ЛП-003008

Торговое наименование препарата

Лизипрекс®

Международное непатентованное наименование

Лизиноприл

Лекарственная форма

таблетки

Состав

одна таблетка содержит:

активное вещество — лизиноприл (в виде лизиноприла дигидрата) — 5 мг или 10 мг или 20 мг;

вспомогательные вещества: кальция гидрофосфат безводный — 40 мг или 50 мг или 100 мг, маииитол — 15 мг или 20 мг или 40 мг, крахмал кукурузный — 36,06 мг или 34.91 мг или 69.83 мг, тальк — 2,5 мг или 3 мг или 6 мг. магния стеарат — 1 мг или 1,2 мг или 2,4 мг.

Описание

Таблетки 5 мг: круглые, плоскоцилиндрические таблетки белого цвета с фаской и с риской.

Таблетки 10 мг: круглые, плоскоцилиндрические таблетки белого цвета с фаской. Таблетки 20 мг: круглые, плоскоцилиндрические таблетки белого цвета с фаской и с риской.

Фармакотерапевтическая группа

Ангиотензинпревращающего фермента ингибитор

Код АТХ

C09AA03

Фармакодинамика:

Ингибитор ангиотензинпревращающего фермента (АПФ), уменьшает образование ангиотензина II из ангиотензина I. Снижение содержания ангиотензина II ведет к прямому уменьшению выделения альдостерона. Уменьшает деградацию брадикинина и увеличивает синтез простагландинов. Снижает общее периферическое сосудистое сопротивление, артериальное давление (АД), преднагрузку, давление в легочных капиллярах, вызывает увеличение минутного объема крови и повышение толерантности к нагрузкам у пациентов с хронической сердечной недостаточностью. Расширяет артерии в большей степени, чем вены. Некоторые эффекты объясняются воздействием на тканевые ренин-ангиотензиновые системы (РААС). При длительном применении уменьшается выраженность гипертрофии миокарда и стенок артерий резистивного типа. Улучшает кровоснабжение ишемизированного миокарда.

Ингибиторы АПФ удлиняют продолжительность жизни у пациентов с хронической сердечной недостаточностью (ХСН), замедляют прогрессирование дисфункции левого желудочка (ЛЖ) у пациентов, перенесших инфаркт миокарда без клинических проявлений сердечной недостаточности.

Начало гипотензивного действия — через 1 ч. Максимальный эффект определяется через 6-7 ч после приема внутрь, длительность — 24 ч. При артериальной гипертензии эффект отмечается в первые дни после начала лечения, стабильное действие развивается через 1-2 месяца терапии. При резкой отмене препарата нс наблюдается выраженного повышения артериального давления.

Фармакокинетика:

Приём пищи нс влияет на всасывание лизиноприла. Абсорбция — 30% (6-60%). Биодоступность — 29%. Слабо связывается с белками плазмы крови. В неизменном виде попадает в системное кровообращение. Время достижения максимальной концентрации (ТC_max) — 6 ч. В дозе 10 мг/день максимальная концентрация — 32-38 нг/мл. Практически не подвергается метаболизму, выводится почками в неизменном виде. Фракция, связанная с АПФ, выводится медленно. Период полувыведеиия (T_1/2) -12,6 ч. Проницаемость через гематоэнцефалический и плацентарный барьер низкая.

Показания:

— Артериальная гипертензия (в монотерапии или в комбинации с другими антигипертензивньтми средствами);

— хроническая сердечная недостаточность (в составе комбинированной терапии для пациентов, принимающих сердечные гликозиды и/или диуретики);

— раннее лечение острого инфаркта миокарда в составе комбинированной терапии (в первые 24 ч со стабильными показателями гемодинамики для поддержания этих показателей и профилактики дисфункции левого желудочка и сердечной недостаточности);

— диабетическая нефропатия (снижение альбуминурии у пациентов сахарным диабетом 1 типа с нормальным АД, и у пациентов сахарным диабетом 2 типа с артериальной гипертензией).

Противопоказания:

— Повышенная чувствительность к лизиноприлу и другим компонентам препарата, а также и к другим ингибиторам АПФ;

— ангионевротический отек в анамнезе, в т.ч. на фойе применения ингибиторов АПФ;

— наследственный отек Квинке или идиопатический ангионевротический отек;

— возраст до 18 лет (эффективность и безопасность не установлены)

— беременность (см. раздел «Применение при беременности и в период грудного вскармливания»);

— период грудного вскармливания (см. раздел «Применение при беременности и в период грудного вскармливания»);

— одновременное применение с алискиреном и алискиренсодержащими препаратами у пациентов с сахарным диабетом или нарушениями функции почек (скорость клубочковой фильтрации (СКФ) < 60 мл/мип/1,73 м²) (см. разделы «Особые указания» и «Взаимодействие с другими лекарственными препаратами»).

С осторожностью:

Тяжелые нарушения функции почек, двусторонний стеноз почечных артерий или стеноз артерии единственной почки с прогрессирующей азотемией, состояние после трансплантации почки, азотемия, гиперкалиемия, аортальный стеноз/митральный стеноз/гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия, первичный гиперальдостеронизм, артериальная гипотензия, цереброваскулярные заболевания (в т.ч. недостаточность мозгового кровообращения), ишемическая болезнь сердца, ХСН, аутоиммунные системные заболевания соединительной ткани (в т.ч. склеродермия, системная красная волчанка); угнетение костномозгового кроветворения; диета с ограничением поваренной соли; гиповолемические состояния (в т.ч. в результате диареи, рвоты); пожилой возраст, гемодиализ с использованием высокопроточных диализных мембран с высокой проницаемостью, одновременное применение калийсберегающих диуретиков, препаратов калия, калийсодержащих заменителей пищевой соли и лития, сахарный диабет, хирургическое вмешательство/общая анестезия, десенсибилизирующая терапия, аферез липопротеинов низкой плотности (ЛПНП), применение у пациентов негроидной расы.

Беременность и лактация:

Применение препарата Лизипрекс® во время беременности противопоказано. При диагностировании беременности прием препарата следует прекратить как можно раньше. Прием ингибиторов АПФ во II и III триместрах беременности оказывает неблагоприятное воздействие на плод (возможны выраженное снижение АД, почечная недостаточность, гиперкалиемия, гипоплазия костей черепа, внутриутробная смерть). Данных о негативных влияниях препарата лизиноприла на плод в случае применения в I триместре нет. За новорожденными и грудными детьми, которые подверглись внутриутробному воздействию ингибиторов АПФ, рекомендуется вести наблюдение для своевременного выявления выраженного снижения АД, олигурии, гиперкалиемии. Лизиноприл проникает через плаценту. Нет данных о выделении лизиноприла в грудное молоко. Если прием препарата необходим в период лактации, то грудное вскармливание необходимо отменить.

Способ применения и дозы:

Внутрь, 1 раз в сутки утром, независимо от приема пищи, предпочтительно в одно и то же время.

При артериальной гипертензии пациентам, нс получающим другие антигипертензивные средства, назначают по 5 мг 1 раз в сутки. При отсутствии эффекта дозу повышают каждые 2-3 дня на 5 мг до средней терапевтической дозы 20-40 мг/сут (увеличение дозы свыше 40 мг/сутки обычно не ведет к дальнейшему снижению АД). Обычная суточная поддерживающая доза — 20 мг. Максимальная суточная доза — 40 мг.

Полный эффект развивается обычно через 2-4 недели от начала лечения, что следует учесть при увеличении дозы. При недостаточном клиническом эффекте возможно одновременное применение с другими антигипертензивными средствами.

Если пациент получал предварительное лечение диуретиками, то прием таких препаратов необходимо прекратить за 2-3 дня до начала применения препарата Лизипрекс®. Если это невозможно, то начальная доза препарата Лизипрекс® не должна превышать 5 мг в сутки. В этом случае, после приема первой дозы рекомендуется врачебный контроль в течение нескольких часов (максимум действия достигается примерно через 6 ч), так как может возникнуть выраженное снижение АД.

При хронической сердечной недостаточности: начальная доза — 2,5 мг в сутки (рекомендуется применять лизиноприл в таблетках по 2,5 мг), с постепенным повышением через 3-5 дней до 5-10 мг в сутки. Максимальная суточная доза — 20 мг. Острый инфаркт миокарда (в составе комбинированной терапии): в первые 24 ч — 5 мг, затем 5 мг через сутки, 10 мг через двое суток и затем но 10 мг 1 раз в сутки. Курс лечения — не менее 6 недель.

При реноваскулярной гипертензии или других состояниях с повышенной активностью РААС целесообразно назначать также низкую начальную дозу 5 мг в день, под усиленным врачебным контролем (контроль АД, функции почек, содержание ионов калия в сыворотке крови). Поддерживающую дозу, продолжая строгий врачебный контроль, следует определить в зависимости от динамики АД.

При почечной недостаточности ввиду того, что лизиноприл выводится почками, начальная доза должна быть определена в зависимости от клиренса креатинина. Далее подбор доз следует производить в зависимости от индивидуальных реакций при регулярном контроле функции почек, содержания калия, натрия в сыворотке крови.

(включая пациентов, находящихся на гемодиализе)

При стойкой артериальной гипертензии показана длительная поддерживающая терапия по 10-15 мг/сут.

Диабетическая нефропатия: у пациентов с сахарным диабетом 2 типа применяется 10 мг препарата Лизиирекс® 1 раз в сутки. Дозу возможно, при необходимости, увеличивать до 20 мг 1 раз в сутки с целью достижения значений диастолического АД ниже 75 мм рт.ст. в положении «сидя». У пациентов с сахарным диабетом 1 типа доза такая же, с целью достижения значений диастолического АД ниже 90 мм рт.ст. в положении «сидя».

Побочные эффекты:

Частота возникновения побочных эффектов характеризуется как часто (≥ 1%), редко (< 1%).

Наиболее часто встречающиеся побочные эффекты: головокружение, головная боль, повышенная утомляемость, диарея, сухой кашель, тошнота.

Со стороны сердечно-сосудистой системы: часто — выраженное снижение АД, ортостатическая гипотензия; редко — боль в груди, тахикардия, брадикардия, усугубление симптомов хронической сердечной недостаточности, нарушение атриовентрикулярной проводимости, инфаркт миокарда.

Со стороны центральной нервной системы: часто — парестезия, лабильность настроения, растерянность, сонливость, судорожные подергивания мышц конечностей и губ, редко — астенический синдром.

Со стороны органов кроветворения: редко — лейкопения, нейтропения, агранулоцитоз, тромбоцитопения, при длительном лечении — анемия (снижение гемоглобина, гематокрита, эритропения).

Со стороны дыхательной системы: редко — одышка, бронхоспазм.

Со стороны пищеварительного системы: редко — сухость слизистой оболочки полости рта, анорексия, диспепсия, изменения вкуса, абдоминальная боль, панкреатит, желтуха (генатоцеллюлярная или холестатичсская), гепатит.

Со стороны кожных покровов: редко — крапивница, кожный зуд, повышенное потоотделение, алопеция, фотосенсибилизация.

Со стороны мочеполовой системы: редко — нарушение функции почек, олигурия, анурия, острая почечная недостаточность, уремия, протеинурия, сексуальная дисфункция.

Лабораторные показатели: часто — гиперкалиемия, гипонатриемия; редко — гипербилирубинемия, повышение активности «печеночных» ферментов, гиперкреатининемия, повышение концентрации мочевины и креатинина.

Аллергические реакции: редко — ангионевротический отек лица, конечностей, губ, языка, надгортанника и/или гортани, кожные высыпания, кожный зуд, лихорадка, ложноположительные результаты теста на антинуклеарные антитела, повышение скорости оседания эритроцитов (СОЭ), эозинофилия, лейкоцитоз. В редких случаях -интестинальный ангионевротический отек.

Прочие: редко — артралгия/артрит, васкулит, миалгия.

Если любые из указанных в инструкции побочных эффектов усугубляются, или Вы заметили любые другие побочные эффекты, не указанные в инструкции, сообщите об этом врачу.

Передозировка:

Симптомы (возникают при приеме однократной дозы 50 мг): выраженное снижение АД, сухость слизистой оболочки полости рта, сонливость, задержка мочеиспускания, запор, беспокойство, повышенная раздражительность.

Лечение: специфический антидот отсутствует. Симптоматическая терапия. Промывание желудка, применение энтеросорбентов и слабительных средств. Показано внутривенное введение 0,9 % раствора натрия хлорида. В случае устойчивой к лечению брадикардии, необходимо применение искусственного водителя ритма. Необходим контроль АД, показателей водно-электролитного баланса. Гемодиализ эффективен.

Взаимодействие:

При одновременном применении препарата с калийсберегающими диуретиками (спиронолактон и его производное — эплеренон, триамтерен, амилорид), препаратами калия, заменителями соли, содержащими калий, циклоспорином, повышается риск развития гиперкалиемии, особенно при нарушенной функции почек, поэтому их можно совместно применять только при регулярном контроле содержания калия в сыворотке крови и функции ночек.

Одновременное применение с бста-адреноблокаторами, блокаторами «медленных» кальциевых каналов (БМКК), диуретиками, трициклическими антидепрессантами/иейролептиками и другими антигипертензивными средствами усиливает выраженность антигипертепзивного действия.

Лизиноприл замедляет выведение препаратов лития. Поэтому при совместном применении необходимо регулярно контролировать концентрацию лития в сыворотке крови.

Антациды и колестирамин снижают всасывание лизиноприла в желудочно-кишечном тракте.

Гипогликемические средства (инсулин, гипогликемические средства для приема внутрь) Применение ингибиторов АПФ может усиливать гипогликемический эффект инсулина и гипогликемических средств для приёма внутрь вплоть до развития гипогликемии. Как правило, это наблюдается в первые недели проведения одновременной терапии и у пациентов с нарушением функции почек.

Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП) (в т.ч. селективные ингибиторы циклооксигеназы-2 (ЦОГ-2)), эстрогены, адреномиметики снижают антигипертензивный эффект лизиноприла. Одновременное применение ингибиторов АПФ и НПВП может приводить к ухудшению функции почек, включая развитие острой почечной недостаточности, и увеличению содержания калия в сыворотке крови, особенно у пациентов со сниженной функцией почек. Следует соблюдать осторожность при назначении данной комбинации, особенно у пожилых пациентов. Пациенты должны получать адекватное количество жидкости, и рекомендуется тщательно контролировать функцию почек, как в начале, так и в процессе лечения.

При одновременном применении ингибиторов АПФ и препаратов золота внутривенно (натрия ауротиомалат) описан симптомокомплекс, включающий гиперемию лица, тошноту, рвоту и снижение АД.

Совместное применении с селективными ингибиторами обратного захвата серотонина может приводить к выраженной гипонатрисмии.

Совместное применение с аллопуриполом, прокаинамидом, цитостатиками может приводить к лейкопении.

Двойная блокада РААС

В литературе сообщалось, что у пациентов с установленным атеросклеротическим заболеванием, сердечной недостаточностью или сахарным диабетом с поражением органов-мишеней, одновременная терапия ингибитором АПФ и антагонистами рецепторов ангиотензина II (АРА II) связана с более высокой частотой развития артериальной гипотензии, обморока, гиперкалиемии и ухудшения функции почек (включая острую почечную недостаточность) по сравнению с применением только одного препарата, влияющего на РААС. Двойная блокада (например, при сочетании ингибитора АПФ с АРА II) должна быть ограничена отдельными случаями с тщательным мониторингом функции почек, содержания калия и АД.

Одновременное применение противопоказано (см. раздел «Противопоказания»)

Алискирен

У пациентов с сахарным диабетом или нарушениями функции почек (СКФ менее 60 мл/мин) возрастает риск гиперкалиемии, ухудшения функции почек и повышения частоты сердечно-сосудистой заболеваемости и смертности.

Эстрамустин

Одновременное применение может привести к повышению риска побочных эффектов, таких как ангионевротический отек.

Баклофен

Усиливает антигипертензивный эффект ингибиторов АПФ. Следует тщательно контролировать АД и, в случае необходимости, дозировку ангигипертензивных препаратов.

Глиптины (линаглиптин, саксаглиптин, ситаглиптин, витаглиптин)

Совместное применение с ингибиторами АПФ может повышать риск развития ангионевротического отека вследствие подавления активности дипептидилпентидазы IV (ДПП-IV) глиптином.

Симпатомиметики

Могут ослаблять антигипертензивный эффект ингибиторов АПФ.

Трициклические антидепрессанты, антипсихотические средства (нейролептики) и средства для общей анестезии

Одновременное применение с ингибиторами АПФ может приводить к усилению антигипертензивного действия (см. раздел «Особые указания»).

Особые указания:

Симптоматическая артериальная гипотензия

Чаше всего выраженное снижение АД возникает при снижении объема циркулирующей крови (ОЦК), вызванной терапией диуретиками, уменьшением количества поваренной соли в пище, диализом, диареей или рвотой. У пациентов с хронической сердечной недостаточностью с одновременной почечной недос таточностью или без нее, возможно выраженное снижение АД.

Под строгим контролем врача следует применять Лизипрекс® пациентам с ишемической болезнью сердца, цереброваскулярной недостаточностью, у которых резкое снижение АД может привести к инфаркту миокарда или к инсульту.

Транзиторная артериальная гипотензия нс является противопоказанием для приема следующей дозы препарата. В случае развития артериальной гипотензии пациент должен быть переведен в положение «лежа» с приподнятыми ногами. При необходимости следует восполнить ОЦК при помощи внутривенного введения 0,9% раствора натрия хлорида. Преходящая артериальная гипотензия нс является препятствием для дальнейшего приема препарата. После восстановления ОЦК и АД лечение может быть продолжено.

При применении препарата Лизипрекс®, у некоторых пациентов с хронической сердечной недостаточностью, но с нормальным или сниженным АД. может отмечаться снижение АД. что обычно не является причиной для прекращения лечения.

До начала лечения препаратом, по возможности, следует нормализовать содержание натрия и/или восполнить ОЦК, тщательно контролировать действие начальной дозы препарата Лизипрекс® на пациента.

В случае стеноза почечных артерий (в особенности, при двустороннем стенозе или при наличии стеноза артерии единственной почки), а также при недостаточности кровообращения вследствие недостатка натрия и/или жидкости, применение препарата Лизипрекс® может привести к нарушению функции почек, острой почечной недостаточности, которая обычно оказывается необратимой даже после отмены препарата.

Гиперкалиемия

Гиперкалиемия может развиваться во время лечения ингибиторами АПФ, в том числе, и препаратом Лизипрекс®. Факторами риска гиперкалиемии являются почечная недостаточность, снижение функции почек, возраст старше 70 лет, сахарный диабет, некоторые сопутствующие состояния (дегидратация, острая сердечная недостаточность, метаболический ацидоз), одновременный прием калийсберегающих диуретиков (таких как спиронолактон и его производное эплсрснон, триамтерсн, амилорид), пищевых добавок/препаратов калия или калийсодержащих заменителей пищевой соли, а также применение других препаратов, способствующих повышению содержания калия в крови (например, гепарин). Применение пищевых добавок/препаратов калия, калийсберегающих диуретиков, калийсодержащих заменителей пищевой соли может привести к значительному повышению содержания калия в крови, особенно у пациентов со сниженной функцией почек. Гиперкалиемия может привести к серьезным, иногда фатальным нарушениям сердечного ритма. Если необходим одновременный прием препарата Лизипрекс® и указанных выше препаратов, лечение должно проводиться с осторожностью на фоне регулярного контроля содержания калия в сыворотке крови (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными препаратами»).

Митральный стеноз/аортальный стеноз/гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия

Лизипрекс®, как и другие ингибиторы АПФ, должен с осторожностью назначаться пациентам с обструкцией выходного тракта левого желудочка (аортальный стеноз, гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия), а также пациентам с митральным стенозом.

При остром инфаркте миокарда

Показано применение стандартной терапии (тромболитики, ацетилсалициловая кислота в качестве антиагрегантного средства, бета-адреноблокаторы). Лизипрскс® возможно применять совместно с внутривенным введением или с применением терапевтических трансдермальных систем нитроглицерина.

Хирургическое вмешательство/общая анестезия

При обширных хирургических вмешательствах, а также при применении других лекарственных средств, вызывающих снижение АД, лизипоприл, блокируя образование ангиотензина II, может вызывать выраженное непрогнозируемое снижение АД.

При развитии артериальной гипотензии следует поддерживать АД путем восполнения ОЦК. Необходимо предупредить хирурга/анестезиолога о том, что пациент принимает ингибиторы АПФ.

У пациентов пожилого возраста та же самая доза приводит к более высокой концентрации лизиноприла в крови, поэтому требуется особая осторожность при определении дозы.

Гемодиализ

У пациентов, находящихся па гемодиализе с использованием высокопроточных мембран (например, AN69®), были отмечены случаи развития анафилактических реакций на фоне терапии ингибиторами АПФ. Следует избегать назначения ингибиторов АПФ при использовании подобного типа мембран.

Нейтропепия/агранулоцитоз /тромбоцитопепия/анемия

На фоне приёма ингибиторов АПФ могут возникать нейтропения/агранулоцитоз, тромбоцитопения и анемия. У пациентов с нормальной функцией почек и при отсутствии других отягощающих факторов нейтропепия развивается редко. С особой осторожностью следуют применять Лизипрекс® у пациентов с системными заболеваниями соединительной ткани, на фоне приема иммунодепрессантов, аллопуринола или прокаинамида, особенно у пациентов с нарушенной функцией почек. У некоторых пациентов возникали тяжелые инфекции, в ряде случаев, устойчивые к интенсивной антибиотикотерапии. При назначении препарата Лизипрекс® таким пациентам рекомендуется периодически контролировать содержание лейкоцитов в крови. Пациенты должны сообщать врачу о любых признаках инфекционных заболеваний (например, боль в горле, лихорадка).

Анафилактоидные реакции при проведении афереза липопротеинов низкой плотности (ЛПНП)

В редких случаях у пациентов, получающих ингибиторы АПФ, при проведении процедуры афереза ЛПНП с использованием декстран сульфата могут развиваться угрожающие жизни анафилактоидные реакции. Для предотвращения анафилактоидной реакции следует временно прекратить терапию ингибитором АПФ перед каждой процедурой афереза.

Анафилактоидные реакции при проведении десенсибилизации

Имеются отдельные сообщения о развитии анафилактоидных реакций у пациентов, получающих ингибиторы АПФ во время десенсибилизирующей терапии, например ядом перепончатокрылых насекомых. Ингибиторы АПФ необходимо применять с осторожностью у пациентов, предрасположенных к аллергическим реакциям, проходящих процедуры десенсибилизации. Следует избегать применения ингибиторов АПФ пациентам, получающим иммунотерапию пчелиным ядом. Тем не менее, данной реакции можно избежать путем временной отмены ингибитора АПФ до начала процедуры десенсибилизации.

Повышенная чувствительность/ангионевротический отек

При приеме ингибиторов АПФ, в том числе и препарата Лизипрекс®, в редких случаях и в любом периоде терапии может наблюдаться развитие ангионевротического отека лица, верхних и нижних конечностей, губ, слизистых оболочек, языка, голосовых складок и/или гортани (см. раздел «Побочное действие»). При появлении симптомов прием препарата должен быть немедленно прекращен, а пациент должен наблюдаться до тех пор, пока признаки отека не исчезнут полностью. Если отек затрагивает только лицо и губы, то его проявления обычно проходят самостоятельно, хотя для лечения симптомов могут применяться антигистаминные средства.

Ангионевротический отек, сопровождающийся отеком гортани, может привести к летальному исходу. Отек языка, голосовых складок или гортани может привести к обструкции дыхательных путей. При появлении таких симптомов требуется неотложная терапия, в том числе, подкожное введение эпинефрина (адреналина) и/или обеспечение проходимость дыхательных путей. Пациент должен находиться под медицинским наблюдением до полного и стойкого исчезновения симптомов.

У пациентов с отеком Квинке в анамнезе, не связанным с приемом ингибиторов АПФ, может быть повышен риск его развития при приеме препаратов этой группы (см. раздел » Противопоказания»).

В редких случаях на фойе терапии ингибиторами АПФ развивается ангионевротический отек кишечника. При этом у пациентов отмечается боль в животе как изолированный симптом или в сочетании с тошнотой и рвотой, в некоторых случаях без предшествующего ангионевротического отека лица и при нормальном уровне С1-эстеразы. Диагноз устанавливался с помощью компьютерной томографии брюшной области, ультразвукового исследования или при хирургическом вмешательстве. Симптомы исчезали после прекращения приема ингибиторов АПФ. Поэтому у пациентов с болью в области живота, получающих ингибиторы АПФ, при проведении дифференциальной диагностики необходимо учитывать возможность развития ангионевротического отека кишечника (см. раздел «Побочное действие»).

Трансплантация почки

Данные о применении препарата Лизипрекс® у пациентов после трансплантации почки отсутствуют.

Этнические различия

Следует учитывать, что у пациентов негроидной расы риск развития ангионевротического отека более высок. Как и другие ингибиторы АПФ, Лизипрекс® менее эффективен в отношении снижения АД у пациентов негроидной расы.

Данный эффект возможно связан с выраженным преобладанием низкоренинового статуса у пациентов негроидной расы с артериальной гипертензией.

Нарушение функции печени

В редких случаях на фоне приема ингибиторов АПФ наблюдался синдром развития холестатической желтухи с переходом в фульминантный некроз печени, иногда с летальным исходом. Механизм развития этого синдрома неясен. При появлении желтухи или значительного повышения активности «печеночных» ферментов на фойе приема ингибиторов АПФ следует прекратить прием препарата (см. раздел «Побочное действие»), пациент должен находиться под соответствующим медицинским наблюдением.

Двойная блокада РААС

Сообщалось о случаях артериальной гипотензии, обмороке, инсульте, гиперкалиемии и нарушениях функции почек (включая острую почечную недостаточность) у восприимчивых пациентов, особенно при одновременном применении с лекарственными препаратами, которые влияют на эту систему. Поэтому двойная блокада РААС в результате сочетания ингибитора АПФ с АРА II или алискиреном не рекомендуется.

Сочетание с алискиреном противопоказано у пациентов с сахарным диабетом или нарушениями функции почек (СКФ < 60 мл/мин/1,73м² «Противопоказания» и «Взаимодействие с другими лекарственными препаратами»).

Пациенты с сахарным диабетом

При назначении препарата пациентам с сахарным диабетом, получающим гипогликемические средства для приема внутрь или инсулин, в течение первого месяца терапии необходимо регулярно контролировать концентрацию глюкозы в крови (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными препаратами»).

Влияние на способность управлять транспортными средствами и механизмами:

Лизипрекс® следует с осторожностью применять пациентам, управляющим автотранспортом и занимающимся видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты реакции, в связи с опасностью развития артериальной гипотензии и головокружения.

Форма выпуска/дозировка:

Таблетки по 5 мг или 10 мг или 20 мг.

Упаковка:

По 10 таблеток в контурную ячейковую упаковку.

По 30 таблеток в банку из полимерных материалов.

3 контурные ячейковые упаковки или банку из полимерных материалов с инструкцией по медицинскому применению помещают в пачку из картона.

Условия хранения:

Хранить в сухом, защищенном от света месте при температуре не выше 25 °С.

Хранить в недоступном для детей месте.

Срок годности:

2 года.

Не использовать после истечения срока годности.

Условия отпуска

По рецепту

Производитель

Открытое акционерное общество «Ирбитский химико-фармацевтический завод» (ОАО «Ирбитский химфармзавод»), 623856, Свердловская область, г. Ирбит, ул. Карла Маркса, д. 124-а, Россия

Владелец регистрационного удостоверения/организация, принимающая претензии потребителей:

Открытое акционерное общество «Авексима»

Комментарии

(видны только специалистам, верифицированным редакцией МЕДИ РУ)

Общая информация